Політати на вертольоті було моєю мрією з дитинства. Спочатку я просто малював хелікоптери на папері, потім намагався майструвати модельки – з будь-яких підручних засобів, а потім вже і професійно, зі спеціальних наборів.
Вперше я піднявся в небо на вертольоті досить пізно – в 25 років, справа була в армії. З тих пір все моє життя круто змінилося, і метою номер один стало придбання власного повітряного судна.
Мрії збуваються
І ось, відповідний момент настав: у мене була стабільна робота у Франції і деякі заощадження. Для початку я почав вивчати інформацію в мережі про те, які вертольоти є в продажу. Виявилося, що купити сьогодні можна все, що завгодно – було б бажання і кошти. В принципі, я не розраховував на величезний вертоліт – мені хотілося щось компактне і симпатичне, на одного пасажира.
Під час своїх мандрів по Мережі я натрапив на фотографію вертольота Dynali, який випускають в Бельгії. І ця «бабка» підкорила мене з першого погляду! Легкий, як пір’їнка, здатний розігнатися до 160 км / год, акуратний, компактний – ну що ще потрібно для щастя?
Загалом, ні про який іншу вертоліт я тепер мріяти не міг. Залишилося знайти брокера, якому можна довіряти.
Виявилося, що компанія «Кофранс» нещодавно стала офіційним агентом з продажу саме цих машин. Туди-то я і звернувся.
Привітні співробітники фірми пояснили мені, що придбати вертоліт можна двома способами: взяти вже готову до роботи машину або купити її в розібраному вигляді. Звичайно ж, другий варіант виявився дешевшим, але треба було шукати досвідченого збирача і чекати, а ось цього мені хотілося найменше. Саме тому я зупинився на першому варіанті, і зовсім скоро став гордим і впевненим у собі власником новенького Dynali H3.
Не все так просто
Як же мені хотілося відразу злетіти в небо! Але не тут-то було. По-перше, треба було оформити страховку на вертоліт – без цього ніяк. Та й своє життя застрахувати теж не завадило б: в майбутньому я планував самостійно управляти своєю «бабкою», а поки вирішив звернутися до армійського друга, досвідченого льотчика.
Ще один важливий момент, який слід врахувати при покупці вертольоту, – це місце його зберігання. Оскільки територія мої земельної ділянки близько Ніцци досить містка, я вирішив організувати вертолітний майданчик прямо поруч з будинком. Звичайно, довелося залагодити деякі формальності і зареєструвати її, але в підсумку, визирнувши з вікна, я можу в будь-який час насолоджуватися своїм таким бажаним придбанням!
Маса можливостей
Оскільки я лише рік проживаю на Лазурному Березі і багато працюю, у мене поки не було можливості ретельно вивчити всі узбережжя. Особистий вертоліт подарував мені повну свободу пересування, і, не без допомоги хлопців з «Кофранс», які допомогли мені з розробкою маршруту, я зміг не тільки відправитися на оглядову вертолітну прогулянку вздовж берега, але і побувати в таких місцях Провансу, про які не прочитаєш ні в жодному путівнику.
Треба сказати, що Dynali не розчарував мене ні на секунду. Під час польоту мене не покидало відчуття, що я перебуваю в салоні комфортабельного автомобіля. Також хочеться похвалити розробників за відмінну звукоізоляцію і прекрасний огляд, який відкривається завдяки оптимальній формі обтічника.
З пасажирів – в льотчики
Друг, який нерідко відвідував мене в Ніцці, поступово став садити мене за штурвал. Спочатку було страшно – здавалося, я ніколи не відірвуся від землі, все-таки це вертоліт, а не звичний «легковик». Але з часом страх випарувався, змінившись азартом, і вже через кілька місяців я отримав ліцензію приватного пілота. Зробити це було не так уже й важко: я вступив на курси, розраховані на 30 годин наземної підготовки, вивчив матчастину, попрактикуватися, здав теоретичні та практичні іспити.
Потім треба було набрати 25 льотних годин з інструктором і 20 годин самостійного польоту. Останнє, зізнаюся, стало справжнім випробуванням: я порядно злякався! Але бажання самостійно управляти новеньким Dynali і подолати свої слабкості, на щастя, взяло верх. Я успішно пройшов всі випробування і дуже пишаюся собою!
